Євхаристія. Скільки трепетних моментів нашого життя пов’язано з цим Таїнством! Скільки вольових зусиль, скільки праці, внутрішньої боротьби, сліз каяття, нарешті, духовної радості й умиротворення! Як багато прочитано про це Таїнство! І в контексті прочитаного — осмислення його як Тайної Вечері, заповіданої Христом, Весільної трапези, на яку Отець Небесний закликає до Свого Сина, щоб насолодитися радістю. Ми знаємо, що це таїнство таїнств, центр і суть духовного життя, що виявляється в нашій роботі над собою і богослужіннях. Воно проганяє гріх, зміцнює нас духовно та фізично. Без нього духовне життя слабне, втрачає, врешті-решт, сенс. Це таїнство Любові, причасності Богу, вдячності Йому. Це й таїнство єдності Церкви, повнота церковного спілкування.

З кожним роком все більше й більше людей розуміють важливість Євхаристії. Як помітив один православний, якщо до революції серед православних нормою стало Причащання раз на рік, то сьогодні, почувши про подібне відношення до таїнства, виникає глибокий жаль та нерозуміння такого підходу. За роки відродження церковного життя багато хто пройшов чималий шлях набуття духовного досвіду. Ціною помилок, невдач, глибоких душевних переживань, розумових метань. Але й подолавши цей шлях, багато що в духовному житті тільки-но починає ставати зрозумілим. І не просто зрозумілим, як розумова дія, а зрозумілим усім єством, як особистий досвід, хоча й малий, але дорогоцінний. І якщо йдеться про духовне життя, а зокрема про Таїнство Євхаристії, важливо розуміти: багато що ми знаємо, але не багато втілюємо у життя, адже “не так швидко діло робиться, як мовиться”. Тому ми маємо розуміти, що неможливо все підігнати під один шаблон. Є загальні правила, загальні закони духовного життя, але можливість кожного з нас виконувати їх — різна. І тут постає завдання: з одного боку — не переборщити з вимогами до духовного життя, а з іншого — не спростити ці вимоги. Тому будь-які думки про духовне життя мають бути далекі від крайнощів, враховуючи безліч деталей, враховуючи неповторність кожної людини з її духовними силами, духовним віком, з її характером, темпераментом, вмінням трудитися, засвоювати і передавати досвід. Адже садівник не вимагає від саджанця, щоб він негайно наздогнав дорослі дерева й почав плодоносити. Але й не залишає його на поталу стихіям. А трудиться над ним, уважно, дбайливо, вкладаючи свою душу.

Ігумен Лонгин ( Чернуха)
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика