— На Ваш погляд, як часто необхідно людині Причастя і для чого?
Що головне при цьому — наше прагнення бути причасними Богові чи подяка Йому за наше життя?
Що може стати на перешкоді для Причастя?

Василь Костюк, чтець
— Мабуть, простіше відповісти на запитання, навіщо людина має причащатися. Щоб отримати життя вічне і сподобитися вічного блаженства, треба вже у цьому житті жити з Богом. І участь у Євхаристії — одна з найперших умов такого життя. Адже Господь сказав Своїм учням: “Якщо не будете споживати Плоті Сина Чоловічеського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі” (Ін. 6: 53).
Щодо того, як часто причащатися, на мій погляд, не може бути однозначної відповіді або якоїсь докладної інструкції чи схеми. Кожен віруючий має сам для себе визначити, як часто він хоче підходити до Чаші. Або ж порадитись із духівником, який, зважаючи на внутрішні сили та стан людини, зможе дати корисну пораду. Втім, людина, яка щиро вірить, у будь-якому разі не зволікатиме зі Сповіддю та Причастям, адже це — одне з найвищих благ, які подарував нам Господь.
— І те, й інше. Думаю, не можна відділяти життя у Бозі від вдячності Йому.
— Насамперед духовний стан самої людини. Аби достойно причаститися, потрібно, щоб у душі панував мир. Якщо немає миру — то немає і щирої молитви, щирого покаяння. Не можна приймати Святі Дари з такими думками, мовляв, Бога я люблю і хочу бути з Ним, а з ближніми потім ще з’ясую.
Також перешкодою є і неготовність людини до прийняття Таїн — сьогодні погрішу, адже ж завтра все одно каятися доведеться. Як влучно зауважив один із церковних письменників, до Причастя треба готуватися з тієї миті, коли відходиш від Чаші з Тілом і Кров’ю Христовими.

Віктор Науменко, випускник КДАіС
— Вважаю, що питання частоти Причастя індивідуальне для кожного християнина, тому на нього неможливо відповісти однозначно. Це питання вирішується кожним парафіянином самостійно або його духівником. Причастя Тіла та Крові Господа Іісуса Христа — це наша зустріч з Ним. Метою нашого християнського життя є богоспілкування. І в Причасті воно стає реальністю, оскільки, скуштувавши Тіла і Крові Господа, ми з Ним і в Ньому, а Він з нами і в нас. Адже Христос — це життя. А значить, життям сповнюємося і ми самі. За це ми і дякуємо Господу.

Наталія Сорокопуд, журналіст
— Мені навіть страшно уявити, як я могла раніше жити без Причастя, цього великого дару милосердя любові Божої. Його справді нічим не можна заслужити. А тим більше коли я стільки років жила без Бога, покрившись такою гріховною коростою, що тільки Всемилостивий Господь міг достукатись до мого скам’янілого серця, явити Свою велику милість — допустити мене до Причастя, благословити не один рік причащатися кожної неділі.
Спаситель поступово відкривав мені очі на саму себе. Я жахалася — невже це я. Господь давав сили терпіти себе, сили жити. Жити заради дітей. Син Божий через Святі Дари укріпляв, допомагав їх ростити. Допомагав канони до Причастя вичитувати, поспавши всього декілька годин, йти на першу службу у Покровський монастир, зносити, коли близькі дорікали, що вже скоро до церкви жити перейду… Я твердо впевнена: якщо прагнеш бути з Богом, Він на все дасть сили.

Підготувала Олена Головіна
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика