“Були мученики і тепер будуть,
останні вищі від перших.
Багато несуть скорбот”
Преподобний Кукша (Величко)

Блаженний подвижник Кукша Одеський передбачив свою кончину. Духовна дочка старця схимонахиня А. згадує: “Батюшка іноді говорив: «90 років — немає Кукші. Ховати ж як будуть, швидко-швидко, візьмуть лопаточки і закопають»”. І дійсно, його слова цілковито справдилися. Він упокоївся о другій годині ночі, а о другій годині пополудні цього ж дня над могильним пагорбом уже висився хрест. Помер, коли йому було близько 90 років”.
Влада, побоюючись великого скупчення народу, перешкоджала тому, щоб батюшку ховали в монастирі, а вимагала поховання на його батьківщині. Але намісник монастиря, з Божого натхнення, мудро відповів: “У ченця вітчизна — монастир”. Влада дала на поховання дві години.

Преподобний Кукша народився 12 січня (25 січня за н. ст.) 1875 р. у селі Арбузинка Херсонської губернії (нині Миколаївська область) і у святому Хрещенні наречений Космою. У родині було ще два сини, Федір та Іван, і дочка Марія. Його мати Харитина була глибоко віруючою і богобоязною жінкою. З юних років Косма полюбив молитву й самоту, уникав ігор, веселощів, у вільний час читав Євангеліє. Особливу любов боголюбний отрок мав до храму Божого та богослужіння.
Ще з юності у преподобного було співчуття до людей, особливо до хворих і стражденних. За це ворог роду людського все життя воював проти нього. Характерна така подія з його отрочих літ. У Косми був двоюрідний брат, одержимий нечистим духом. Косма поїхав з ним до одного старця, який проганяв бісів. Старець зцілив юнака, а Космі сказав: “За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі — ти будеш гнаний усе своє життя”.

Фото Кукші Одеського при житті

На Святій Землі
Разом зі своїми односельчанами у 1895 р. він вирушив у паломництво на Святу Землю, після чого відвідав Святу Гору Афон. Тут, на березі моря, розташовувався Пантелеймонівський монастир, і після служби всіх прочан запросили до трапезної. Потім благочинний обителі почав призначати людей на різні послухи: у пекарню, проскурню, на господарські роботи. А кільком отрокам, які залишалися, сказав: “Ви приїхали сюди молитись і поститись, а тепер їдьте додому і несіть там божественну службу!”. Серед них був і Косма. Але разом з другом вони попросили, щоб їх залишили у монастирі, — і благочинний зважив на наполегливе прохання юнаків.
У той час на Афоні діяло близько 20 монастирів, були також окремі келії, де жили пустельники. А на самій вершині Гори Афон знаходився храм на честь Преображення Господнього. Перед від’їздом прочани вирішили взяти у настоятеля благословення. Підійшовши до настоятеля, Косма сказав: “Отче, я дуже хочу тут залишитися, але перед цим мені треба отримати благословення у батьків”. “Ну, добре, їдь, за рік приїдеш”, — сказав йому, проводжаючи в дорогу, настоятель.
Після повернення додому Косма відвідав київського старця Іону, який зустрів його словами: “Благословляю тебе у монастир! Будеш жити на Афоні!”.
Коли Косма повідомив батькам про своє бажання стати афонським ченцем, мати з великою радістю сприйняла звістку про рішення сина, але батько нічого й чути не хотів, вважаючи це несерйозною справою, однак, зреш­тою погодився і благословив сина. Благословляючи в дорогу, мати вручила Космі Казанську ікону Божої Матері, з якою він не розлучався все своє життя і яку поклали йому в труну після кончини.
У 1896 р. Косма прибув на Афон і став послушником у руському Свято-Пантелеймонівському монастирі. У всьому намагаючись бути схожим на отців-подвижників, він ревно виконував даний йому настоятелем монастиря послух проскурника.
У 1897 р. мати Косми Харитина вирушила у паломництво на Святу Землю. Коли корабель із мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афону, вона письмово попросила благословення у настоятел

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика