Завоювання Галицьких земель Польщею. Спроби відновлення Галицької митрополії
21 грудня 1326 р. спочив у Господі святитель Петро Ратський, митрополит Київський і всієї Русі. У день його кончини в Москві у справах своєї єпархії перебував Луцький єпископ Феодосій, який відспівав святителя. Новий Київський митрополит святий Феогност у травні 1328 р. поставив на Галицьку кафедру єпископа Феодора. Святитель Феогност у наступні сім років кілька разів здійснював пастирські поїздки на південь Русі, де перебував довгий час.
Близько 1331 р., імовірно на прохання Галицького князя Юрія II Болеслава, Константинопольський патріарх Ісайя знову надав Галицькому єпископові Феодору титул митрополита, але невдовзі це рішення було скасовано через протест святителя Феогноста. Юрія II, який ще в перші роки свого правління висловював бажання повернутися в лоно католицизму, папа Іоанн XXII своїм особистим листом переконував залишитися при цьому “спасенному” намірі; писав понтифік і до польського короля Владислава І, прохаючи його посприяти поверненню родича в католицтво. Скінчилося це для “князя й господаря Русі, князя всієї Малої Русі (natus dux et dominus Russie, natus dux tocius Russie Minoris)” погано: у квітні 1340 р. його отруїли. І причина полягала не лише у невдоволенні бояр прозелітизмом князя: польський літописець розповідає, що Юрій “занадто жорстоко поводився зі своїми підлеглими, ув’язнюючи та грабуючи їхнє майно, викрадаючи їхніх дружин і дочок й гвалтуючи їх, а також надаючи перевагу іншим народам, як, наприклад, німцям і чехам”.
Цей вчинок бояр став поштовхом до події, відомої як війна за галицько-волинську спадщину, яка півстоліття роздирала Малу Русь — так відтоді нерідко називали галицько-волинські землі. Син Литовського великого князя Гедиміна та його другої дружини Ольги, дочки Смоленського князя Всеволода, Дмитрій-Любарт за підтримки бояр закріпився на Волині та претендував на все Галицько-Волинське князівство. У цьому намірі він стикнувся з могутнім суперником — королем Польщі Казимиром ІІІ Великим (1333–1370), який також заявив про свої права на спадщину. Великий князь Волинський Дмитрій-Любарт (1340–1383) і єпископ Феодор, скориставшись державними й церковними неладами в Константинополі (“ісихастські суперечки” святителя Григорія Палами і його супротивників), ненадовго домоглися відновлення Галицької митрополії. Проте 1347 р. новий імператор Іоанн VI Кантакузин, новий патріарх Ісидор І і Константинопольський Собор на прохання великого князя Московського Симеона Гордого й митрополита Київського Феогноста знову скасували її. У листі волинському князеві імператор пояснив свій вчинок: “Ти знаєш, що відтоді як народ руський пізнав Бога і просвітився святим Хрещенням, ствердилося як звичай і стало узаконеним, щоб на всю Русь, Велику й Малу, був один митрополит Київський і щоб він висвячував єпископів на всі єпископії”.
Проте наближалось нове випробування, значно тяжче. 1349 р. Казимир ІІІ захопив Галичину й у наступні роки почав наполегливий, зі змінним успіхом, наступ на Волинь. Галичанам у межах “Королівства Русі” він надав певну автономію, у тому числі й релігійну, однак сприяв, як і в Польщі, заселенню її німцями та поляками. Разом з поселенцями-католиками прийшов і латинський клір. “Прииде король Краковский, — пише про той час літописець, — со многою силою и взяша лестию землю Волынскую и Галицкую и много зла христианам сотвориша, а церкви святыя претвориша на латинское богомерзкое служение”. На території колишнього Галицько-Волинського князівства в 1361 р. було відкрито Львівську й Галицьку римо-католицькі єпархії, небагато пізніше спеціальною буллою папи їх об’єднано в митрополію. Того ж року у Львові розпочалося зведення кафедрального собору на честь Успіння Пресвятої Діви Марії, що зберігся до сьогодні, перший камінь у підмурівок якого поклав сам король. Незадовго до смерті Казимир ІІІ здійснив чергову спробу відродження Галицької митрополії під приводом того, що митрополит Київський святитель Олексій, який перебував у Москві, через затяжний конфлікт з великим князем Литовським Ольгердом багато років не мав змоги відвідувати свою паству в Південно-Західній Русі. Через погрозу короля перехрестити галицьке православне населення в католицизм патріарх Константинопольський Ф

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика