Юзеф Брандт.
“Напад польської кавалерії
на турків у XVII ст.”, 1867 р.

Подолія у складі Речі Посполитої (1569—1793). Наслідки Берестейської церковної унії
З другої чверті ХVI ст., після певного послаблення татарських набігів на Литву, знову відбувається інтенсивне заселення східної та південної Подолії. Пожвавилося церковне будівництво — у Вінниці, наприклад, за описом 1552 р. нараховувалося шість православних храмів.
Зводилися храми і в інших містах: зокрема, в Кам’янці було побудовано Петропавлівську церкву, що й донині прикрашає місто. Укладена в 1569 р. у Любліні польсько-литовська державна унія, згідно з якою усі українські землі перейшли до Польщі, також сприяла заселенню Подолії. Проте тепер сюди хлинула і польська шляхта у супроводі латинського кліру й духовних орденів. Подолія входила до складу православної Львівської єпархії, що чинила найбільш упертий спротив Берестейській церковній унії. Різке посилення кріпосного, релігійного і національного гніту в останнє десятиліття ХVI ст. викликало ряд потужних народних повстань, центром яких були землі між Південним Бугом і Дністром. Наймасштабніше з них очолив уродженець Гусятина, ватажок нереєстрового козацтва Северин Наливайко. Його старший брат Дем’ян Наливайко був настоятелем храму в ім’я святого Миколая в Острозі, авторитетним діячем Острозького гуртка і, як вважають деякі історики, духівником князя Василя-Костянтина Острозького. У 1596 р. він був учасником Берестейського православного антиуніатського Собору.
У 1598 р. центр Брацлавського воєводства було перенесено до Вінниці. Дванадцять років потому брацлавський староста Валентин Калиновський пожертвував 30 000 злотих і два села для монастиря єзуїтів, що оселилися у місті. Ця могутня, схожа на фортецю споруда стала оплотом їхньої прозелітичної діяльності у краї. Протистояли цій експансії православні братства, особливо вінницьке в ім’я Косми та Даміана. У 1616 р. православні заснували Бершадський і Вінницький Преображенський чоловічі монастирі, а через п’ять років — Благовіщенський жіночий монастир, котрі стали оплотом отцівської віри у краї.
На додаток до насадження унії та підступів єзуїтів, на подільські землі насувалося ще одне грізне випробування. Якщо століття тому об’єктом османської агресії були Балкани, Крим і Придунайські князівства, то з початку ХVII ст. султанська армія усю свою міць спрямувала на Річ Посполиту. У 1620 р. під Цецорою в Молдові польське військо зазнало страшної поразки, загинув його цвіт на чолі з коронним гетьманом Станіславом Жолкевським. Кримський хан вторгся в Подолію, розорив її і забрав із собою тисячі полонених. Лише рік потому, за вирішальної ролі козаків гетьмана Сагайдачного, перемогою під Хотином на півстоліття вдалося призупинити подальше просування турків.
Але ці десятиліття не принесли миру на багатостраждальну землю. Визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, багато битв якої проходило на подільській землі, не увінчалася звільненням з‑під польсько-католицького гніту. Розпочалися сумнозвісні в історії Правобережної України роки Руїни. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Подолія залишилася у складі Речі Посполитої. Через п’ять років її захопили турецькі війська султана Мехмеда IV і до 1699 р. вона перебувала у складі Османської імперії (Подільський еялет (провінція) з центром у Кам’янці), після чого її було повернено полякам у результаті перемоги військ “Священної ліги” над османами. Повернення польських військ, шляхти і католицького кліру, насадження унії викликали вибух народного обурення, що невдовзі вилився у повстання під проводом полковника Семена Палія. Палій, як він сам себе іменував, “справжній козак і вождь козацького народу”, неодноразово звертався до гетьмана Мазепи і царя Петра I про прийняття Правобережжя у підданство. Але початок Північної війни, в якій Річ Посполита була союзником Росії, це унеможливив. Населення масово тікало на Лів

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика