“Ви порушуєте Конвенцію ООН про права дитини. Я викличу міліцію!”. Таку формулу, за порадою канадської подруги, взяла на озброєння знайома журналістка. За її словами, формула безвідмовно діє на батьків, що підвищують голос на своїх дітей. Відкритим, правда, залишається питання: що завдасть дітям більшої шкоди — батьківський окрик чи дискредитація батьків сторонніми?.. Але мова не про це.

22 грудня 2006 р. у Сімейному кодексі України було скориговано 13-ту статтю. Суть нинішньої редакції зводиться до наступного:
— міжнародні угоди, що регулюють сімейні стосунки і ратифіковані Верховною Радою, є частиною українського законодавства;
— якщо такі угоди містять правила, відмінні від національних норм, то на території України застосовуються… міжнародні норми.
Таким чином, у грудні 2006 р. Конвенція ООН про права дитини була інтегрована в українське законодавство. Отже: формула заподіяння добра родині, підказана громадянкою Канади моїй знайомій журналістці, юридично небезпідставна, хоча і безперспективна.
Сама Конвенція ООН про права дитини (що складається з преамбули та 54-х статей) декларативна і являє собою перелік прав, які держави-учасниці (серед них і Україна) зобов’язалися захищати. Добре це чи погано — залежить від ситуації. З одного боку, діти неблагополучних сімей потребують захисту, з іншого — чиновники, наділені владою, можуть перетворити захист у напад. Оскільки права дітей, закріплені Конвенцією, вже інтегровані в законодавство, наведу ті, які можуть бути корисні більшості сімей. Держави-учасниці зобов’язалися:
— поважати відповідальність, права, обов’язки батьків, у тому числі — на належний шлях скеровувати дитину (стаття 5);
— право дитини на збереження індивідуальності, серед іншого — її сімейних зв’язків, не допускаючи протизаконного втручання (стаття 8);
— забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками попри їх бажання, крім випадків, коли компетентні органи (!) згідно з судовим рішенням визначають, що це необхідно. Зокрема, коли батьки жорстоко поводяться з дітьми, не дбають про них або проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9);
— захистити дітей від безпідставного (!) або незаконного втручання у реалізацію їх права на особисте і сімейне життя (стаття 16);
— визнати, що батьки (а не чиновники!) несуть основну відповідальність за виховання дітей, надавати батькам допомогу, забезпечувати розвиток мережі дитячих установ (стаття 18) тощо.
Словом, Конвенція ООН про права дитини — палиця на два кінці, її можна використовувати і для відлякування сторонніх, які з добрих намірів завдають шкоди. На щастя, при ухваленні рішень про збереження-позбавлення батьківських прав українські судді орієнтуються не тільки на абстрактні права, а й на більш конкретну постанову пленуму Верховного Суду України № 3 (від 30 березня 2007 р.). У зоні ризику опиняються батьки, які:
— не забрали дітей з пологового будинку, медустанови без поважної причини, протягом півроку не піклуються про дітей;
— жорстоко поводяться з дітьми;
— хронічні алкоголіки і наркомани;
— експлуатують дітей, примушують до бродяжництва, жебракування;
— засуджені за умисний злочин стосовно дитини;
— ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини.
Останній з перерахованих пунктів — стаття 164 Сімейного кодексу — надзвичайно розмитий, тому ВСУ уточнив, що “ухилення” — це відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, її освіту, підготовку до самостійного життя. А ще точніше: “ухилення” — це незабезпечення доступу до культурних цінностей, потрібного харчування, медичного огляду, лікування, спілкування, а також неуважність до внутрішнього світу дитини і засвоєння нею загальновизнаних моральних норм. Такі чинники (окремо і в сукупності) ВСУ зобов’язав суди брати до уваги тільки за умови свідомого нехтування батьківськими обов’язками. До речі, саме позбавлення батьківських прав у березні 2007-го визнали “крайньою формою впливу” на батьків.
Згідно зі статтею 165-ю Сімейного кодексу, позов щодо позбавлення батьківських прав мають право подати: мати (або батько), опікун, член сім’ї, медустанова, школа (дитсадок), орган опіки, прокурор, дитина, яка досягла 14-літнього віку. Українським законодавством передбаче

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика