Частина I. Від початку християнства до Люблінської унії 1569 р.Перші віки християнства у Північному Причорномор’ї та Нижньому Подніпров’ї
Цей просторий степовий і лісостеповий край, від Південного Бугу до Дону, як і Подолію, що межує з ним із заходу, можна було б назвати “коридором цивілізацій”*. Упродовж двох тисячоліть попередні племена змінювалися тут новими. Останніми, цього разу назавжди, тут оселилися предки українців і росіян, які перетворили Дике Поле на квітучий землеробський край. Про Благу Вість у цих землях дізналися в перші століття християнської ери.

Згідно з церковним Переданням, апостол Андрій Первозванний, піднімаючись по Дніпру, проповіду­вав на його берегах. Ще у період гонінь на християн, очевидно, у II ст., у римській провінції Мала Скіфія (нині — румунська Добруджа) було засновано єпархію, влада якої поширювалася і на північно-західне Причорномор’я, аж до Кримського півострова. Наприкінці того ж століття причорноморські степи заселяються готами, прибулими з узбережжя Балтики. Готські війни проти Риму у III–IV ст. сприяли масовій появі у причорноморських землях грецьких полонених, від яких їхні нові господарі дізнавалися про Христа. Цілком можливо, що причорноморські народи отримували відомості про християнську віру і з Криму, куди на каменоломні посилали християн зі всієї Римської імперії. Вирішальною подією, що зумовила прийняття готами християнства, була їхня поразка від військ імператора Костянтина Великого у 323 р. Уже два роки потому на I Вселенському Соборі у Нікеї був присутній митрополит Готії Феофіл. Серед готів та інших жителів причорноморських степів у подальші десятиліття проповідувало багато грецьких місіонерів — Авдій, Євтихій, Фессалонікійський єпископ Асхол. Останнього за апостольську ревність у поширенні та підтримці святої віри серед готів сам Василій Великий називав окрасою своєї вітчизни — Каппадокії. Єпископ готів Вульфіла (Ульфіла), творець алфавіту та писемності готів, переклав їхньою мовою Святе Письмо. Проте згодом він ухилився в аріанство. Готська єпархія, що розташовувалася у північно-західному Причорномор’ї, зберегла православну віру, на відміну від основної маси готів, які наприкінці 370-х рр. переселилися в межі Римської імперії. З переселенням решти готів у Крим на початку V ст., на півострів була перенесена і їхня єпархія.
У Боспорському царстві, що простягло свої володіння до гирла Дону та прилеглих до нього приазовських земель, християнство почало поширюватись у III ст. На I Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї був присутній боспорський єпископ Кадм (у деяких списках його ім’я — Домн). Боспорська єпархія безперервно існувала увесь подальший період, понад тисячу років, про що свідчать документально зафіксовані імена її єпископів. Єпископ з Боспору Євдоксій, наприклад, був на трьох помісних Соборах. З часів Халкидонського (IV Вселенського) Собору 451 р. єпархія була підпорядкована Константинопольському патріархові. Її єпископ Іоанн брав участь у Константинопольському Соборі 536 р. На цей час Боспорське царство вже було скасоване імператором Юстиніаном I і приєднане до Візантії.
Ім’я єпископа Боспорського Андрія згадується в підписах VII Вселенського Собору 787 р. Рішення цього Собору, що відновив іконошанування після півстолітніх гонінь, були затверджені в 843 р., після 30-річного нового періоду іконоборства. На думку деяких істориків, саме в період іконоборства в печерах на місці нинішньої Свято-Успенської Святогірської Лаври з’явилися перші ченці — біженці з Візантії. Але інші дослідники відносять виникнення тут перших печерних монастирів до періоду Давньої Русі.

За часів Давньої Русі та монголо-татарського володарювання
У IХ ст. Візантійська імперія стикається з новим противником — “народом рос” (грецькою Ρως). У середньому Подніпров’ї на цей час з племінних союзів полян і сіверян склалася перша східнослов’янська протодержава, яка, на думку академіка Б. А. Рибакова, вже тоді мала ім’я Русь. У 860 р. “пішли Аскольд і Дір війною на греків”, повідомляє (помилково під 866 р.) “Повість минулих літ”. Цей похід завершився хрещенням князів та більшої частини їхньої дружини. Візантійські джерела свідчать, що в Русь було направлено єпископа і створено єпархію “Россія” (грецькою Ρωσία).
Але, як відомо, це перше хрещення, прийняте від святого патріарха Фотія, охопило лише незначну частину давньоруського нас

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика