16 лютого виповнилося 180 років від дня народження Миколи Лєскова. Тепер він — визнаний класик, ім’я якого згадується в одному ряду з Львом Толстим, Федором Достоєвським, Михайлом Салтиковим-Щедріним та іншими великими письменниками. Він — один з найважливіших представників літературного процесу Росії другої половини ХІХ ст. Важко уявити, що це був один з найскандальніших і найсуперечливіших літераторів свого часу. Причому виявляв обурення та уїдливість він не стільки через чітку політичну, чи навіть моральну позицію, — а через свій характер. Інакше кажучи, він був вітрилом, яке весь час шукало бурі, сподіваючись знайти і не знаходячи в ній спокою.

Коріння
Неспокійну вдачу Микола Лєсков успадкував від батька. Семен Дмитрович Лєсков був сином, онуком та правнуком священиків села Ліски Орловської губернії, але сам він, закінчивши семінарію, відмовився приймати сан. Цим він так засмутив батька, що той вигнав сина з дому, і Семен, змінивши кілька робіт, — від учителя поміщицьких дітей до службовця міністерства фінансів, — вступив на службу до Орловської кримінальної палати. Він виявився чудовим слідчим у кримінальних справах, але водночас Семен Лєсков прославився вкрай принциповим характером, що й привело його до конфлікту з губернатором та необхідності залишити службу. Сім’я була змушена переїхати на маленький хутір Панін. Семен намагався займатися перекладами, але нудьгував, поступово занепадав духом і незабаром помер від холери.
Сім’я, в якій було семеро дітей, зводила кінці з кінцями лише завдяки матері — жінці дуже твердого та наполегливого характеру. Аристократка по крові, але безприданниця, Марія Петрівна Алферьєва свого часу була ученицею Семена Лєскова, а в 16 років вийшла за нього заміж. З двох її сестер одна одружилася з впливовим поміщиком, і саме в його домі майбутній письменник отримував початкову освіту до восьми років. Друга сестра була дружиною керуючого сусідніми маєтками англійця, якому Микола був зобов’язаний прекрасним знанням англійської культури.
Старший син Семена та Марії Лєскових Микола дивним чином втілив у собі, здавалося б, суперечливі риси обох батьків — життєву непрактичність і непосидючість батька та жорстку волю та владність матері.

Університети
Займатися вихованням норовливого хлопчика у батьків не було часу, і він ріс, маючи повну волю, практично залишеним без нагляду. Пізніше саме дитячим рокам письменник завдячував прекрасним знанням народного життя. Труднощі виникли, коли хлопчика відправили вчитися в Орловську гімназію. За п’ять років Микола повністю закінчив тільки два класи і залишив гімназію з посвідченням, яке не дозволяло в подальшому навчатися в ліцеї чи університеті. Пізніше він не раз буде шкодувати про тодішню легковажність — відсутність дипломів згодом завдала Лєскову багатьох прикростей. Але в 16 років він, сповнений сил, поступає на службу чиновником тієї ж кримінальної палати, де працював його батько. Через два роки, на його власне прохання, Миколу переводять на службу до Києва. Десять років у Києві — бурхливий період життя Лєскова. Оселившись у свого дядька по матері, він почав працювати в казенній палаті. Через сім років звільнився і працював у компанії чоловіка своєї тітки — англійця Скотта. Потім Микола одружився з Ольгою Смирновою — дочкою багатого київського домо­власника. Запальне та надто емоційне подружжя дедалі менше ладнало між собою, з часом у Ольги почали виявлятися ознаки психічного захворювання і останні 30 років життя вона провела в будинку для божевільних.
Київ був університетом для Миколи, його “життєвою школою”. Крім інтелектуального спілкування, вивчення мов, відвідання лекцій вільним слухачем, Лєсков досліджує віру і релігію в різноманітних проявах — від захоплення іконописом до участі у релігійно-філософському студентському гуртку. Можливо, сам Київ, його святині, мали вплив на майбутнього письменника: “Києво-Печерська вершина — це руська сходинка на небо. Тут, біля підніжжя цих гір, прокопаних давньоруськими християнськими подвижниками, кожна людина, я

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика