Пам’яті спочилого єпископа Тихона
Кажучи словами біблійного Екклесіаста, в нашому світі “усьому свій час, і час усякій речі під небом: час народжуватися і час помирати” (Еккл. 3: 1–2). Розуміючи неминуще значення цих слів, усе одно дуже складно усвідомлювати, що Господь покликав до Себе людину, Свого архієрея, про якого думалося і говорилося як про діяча та духовного трудівника майбутнього, у якого було стільки планів, ідей і розпочатих проектів.
Життєвий шлях єпископа Тихона (Жилякова) типовий для тих представників молодого покоління 1980-х років, які прийшли у Православ’я в результаті пошуку духовної опори. Він належав до освіченої молоді, що розчарувалася в усіх філософських побудовах епохи безвір’я і звернулася до спадщини та традицій свого народу, до світогляду та віри своїх предків.
Микола Жиляков, так звали в миру покійного архієрея, прийшов до Бога безпосередньо з класичного матеріалізму, із системи поглядів, де у центрі всього була лише людина і її гордість. Здавалося б, ідеологічна система, що проголошувала первинність матерії щодо свідомості і духу, мала б убити всілякий ідеалізм у молодому студентові Комунарського гірничого інституту (нині — Донбаський гірничо-металургійний університет). Але, поряд з обов’язковими творами класиків марксизму-ленінізму, на книжковій полиці у Миколи стояли романи його улюбленого письменника Достоєвського, причому не лише призначений для радянської школи “Злочин і кара”, але й ігноровані тією ж освітньою системою романи “Біси” і “Брати Карамазови”, що спонукають мислити й духовно зростати. Крім того, майбутній архієрей дуже захоплювався читанням історичної літератури, що в подальшому стало підґрунтям для серйозного вивчення історії Церкви.
Допитливий розум студента, а потім і аспіранта кафедри АСУ ТВ (автоматичні системи управління технологіями виробництва), напевно, не задовольняла система понять, що панувала тоді в суспільстві, для якої були чужими внутрішні порухи душі, пошук причин та мети людського буття.
Ці пошуки тієї точки опори, де можливе поєднання внутрішнього і зовнішнього “я”, і привели юнака до віри. Саме так писав про свій шлях до Церкви диякон Миколай, а потім й ієродиякон Тихон, на найпопулярнішому в ті роки православному інтернет-форумі отця Андрія Кураєва. Вже тоді, на початку пастирського шляху, отець Тихон своїми порадами, міркуваннями, повагою до чужої думки, вмінням любов’ю і терпінням згладжувати гострі полемічні суперечки та протистояння, звернув на себе увагу пишучих і думаючих православних священнослужителів.
Саме в мережі Інтернет відбулося і моє знайомство з майбутнім архієреєм нашої Церкви, хоча парафії, в яких ми служили, розділяло близько ста кілометрів.
Владика Тихон був першим з Луганщини, хто почав вести місіонерську роботу в мережі. І цей порядковий числівник “перший” потрібно буде повторювати дуже часто. Перша неофіційна православна місіонерсько-просвітницька російськомовна багатосторінкова газета “Родник”; перше в Луганській єпархії після відродження Церкви сестринство; перші заняття з молоддю та дітьми з православної етики; перша у Східній Україні повноцінна просвітницька православна телепередача “Джерело”, де отець Тихон був і автором, і ведучим…
Така різноманітна і багатогранна діяльність отця Тихона не завадила йому успішно закінчити заочне відділення Київської духовної семінарії. Він багато служив, проповідував, займався зі студентами гірничого університету, брав участь у молодіжних конференціях, диспутах і зустрічах.
Віра сина вплинула і на його батьків. Уже після його рукоположення прийняв Хрещення батько, завідувач кафедри Донбаського гірничого університету; стала парафіянкою алчевського храму і мати священика-монаха.
Цілісність особистості єпископа, його прагнення служити Богові у всій повноті життєвих сил стали зрозумілими вже тоді, коли він, будучи в сані диякона, виклопотав у правлячого архієрея Луганської і Старобільської єпархії чернечий постриг. Необхідно зазначити, що це його бажання — стати священнослужителем у чернечому чині — було сприйняте оточуючими як само собою зрозуміле. Він був ченцем, по суті, ще до постригу.
Після переведення у храм на честь Почаївської ікони Божої Матері м. Рубіжне, ігумен Тихон окрім пастирських щоденних турбот і служб уже більш конкретно й цілеспрямовано зайнявся розробкою навчальних програм з православної етики. У школах міст Ру

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика