3 травня 2011 р. керуючий Донецькою єпархією Української Православної Церкви Високопреосвященніший митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, священноархімандрит Свято-Успенської Святогірської Лаври, відзначив свій 60‑річний ювілей.

Владику Іларіона знають як будівничого православних храмів і мудрого адміністратора однієї з найбільших православних єпархій України. Владика не любить говорити про себе, вважаючи, що життя архієрея й очолюваної ним єпархії, тісно переплітаючись, і так достатньо на виду. Однак завжди хочеться познайомитися з пастирем поближче. У зв’язку з цим ми пропонуємо до уваги читачів матеріал, що розповідає про життя майбутнього архієрея ще до прийняття ним священного сану.

Родинне коріння
Родина майбутнього владики Іларіона походить з Холмщини — стародавньої української землі. Зараз це територія південно-східних воєводств Польщі. Предки по батьківській лінії — великі землевласники, по материнській — інтелігенція, духовенство. Рідний брат бабусі Меланії — Михайло Боровик — був дияконом. У 40‑ві  рр. XX ст. у самий день Великодня його було вбито. Пізніше Польська Православна Церква причислила його до лику святих мучеників Холмських і Підляських. У сім’ї збереглася пам’ять про те, як українцям погрожували, вимагаючи прийняти католицизм. Після Другої світової війни родина Шукало втекла від погромів на Донбас. Збиралися спішно, з усього багатого господарства прихопили з собою тільки найнеобхідніше. Пізніше вдалося переселитися ближче до історичної батьківщини — у Західну Україну. У селищі Рудно, в передмісті Львова, 3 травня 1951 р. і народився Роман Шукало — майбутній митрополит Іларіон.
Практично з нуля почала облаштовуватися родина на новому місці. Але голов­не, що вони привезли з собою, — це віра в Бога і любов один до одного. Через усе життя пронесе майбутній архієрей пам’ять про батьків, про бабусю Меланію, а Турковицька ікона Божої Матері — заступниця православних українців Холмщини та Підляшшя — стане родинною святинею.

Роман Шукало з сестрами Євгенією і Надією

Віруючий радянський школяр
Як розповідають старші сестри владики Іларіона, любов до Церкви Роману прищепила бабуся Меланія. Вона жила в сусідній Тернопільській області, в Бережанах, куди дітей відправляли на час шкільних канікул: попити молока, побігати досхочу на природі, допомогти по господарству. А ще тут був храм… І щонеділі бабуся вела онука туди, до Бога. Як губка вбирав у себе Роман все, що бачив у храмі.
Це незвичайне як на ті часи тяжіння до Церкви якось не поєднувалося з образом здібного, ініціативного радянського школяра. Староста класу, лідер та організатор, він беріг свою щиру віру глибоко в серці. Однокласники та друзі дитинства запевняють, що рішення стати священиком Роман прийняв ще в юному віці, та вступити до семінарії відразу після школи не вдалося — абітурієнту не виповнилося 18‑ти. Але він знайшов свій спосіб служити Богові, допомагаючи людям, підтримуючи своїх близьких.
Після школи
Цілеспрямований юнак твердо вирішив присвятити себе Богові. Але в напружені роки антирелігійної боротьби Роман беріг матір, яка, здогадуючись про його наміри, дуже переживала за молодшого сина.
Хоча школу юнак закінчив зі срібною медаллю, перша спроба вступити до Львівського університету на біологічний факультет не увінчалася успіхом. Чи то не вистачило кількох балів, чи то завадила анонімка, що прийшла з рідного селища…
У 1970 р. Роман вступає до Львівського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет. Під час навчання все частіше відвідує він кафедральний собор святого Юра, де з часом стає іподияконом Львівського митрополита Миколая.
Варто зазначити, що митропо

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика