Слово «козак», тюркське за походженням, означало вільну, незалежну людину, шукача пригод, бродягу, який не мав чітко визначеного місця в суспільстві. Козаки населяли безлюдні, важкодоступні місця. Перші звістки про козаків сягають 80-х рр. XV ст.; первинною їхньою батьківщиною вважається Правобережжя України, територія річок Унави й Ірпіня.

З поширенням кріпацтва в середині XVI ст. чисельність козацтва значно зростає. У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче по Дніпру. На родючих українських землях вони займалися бджолярством, скотарством, рибальством, мисливством, землеробством. Щоб краще оборонятися від ворогів, козаки групувалися у об’єднані загони — ватаги.

Особливу роль серед українського лицарства відігравала православна віра і церква.

Заснування козацької пустині

Протягом весни-літа 1648 р. гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький спрямував свої зусилля на створення дисциплінованої, добре організованої козацької армії, розташованої по лінії Біла Церква — Фастів, де на кінець літа було зосереджено до 100 000 козаків. Козацька Пустинь, за 1,5 км від якої річка Унава впадає в річку Ірпінь (нині с. Чорногородка Макарівського району Київської обл., всього за 15 км від Фастова), стала місцем концентрації козацького війська Хмельницького.

Від наших предків дійшов переказ про те, що протягом весни-літа 1648 р. у межах річок Унави й Ірпіня було завершено будівництво трьох православних церков: Свято-Покровської Унаво-Ірпінської козацької церкви і на однаковій відстані від неї (близько двох кілометрів) — Свято-Покровської Унавської церкви на річці Унава і Свято-Покровської Ірпінської церкви на річці Ірпінь, будівництво яких було розпочато Хмельницьким восени 1647 р., та які було освячено на свято Покрову Пресвятої Богородиці. В період весни-літа 1648 р. Єрусалимський патріарх Паїсій відвідав козацьке військо Богдана Хмельницького, піднісши до Господа молитви за щире й гостинне козацтво та його керівництво. Він освятив Свято-Покровську Унаво-Ірпінську пустинь (далі Пустинь) і Свято-Покровську Унаво-Ірпінську січ (далі Січ), а також її верховного отамана Богдана Хмельницького.

Наприкінці серпня 1648 р. прибуло очікуване Хмельницьким 80-тисячне татарське військо легкої кінноти хана Іслам-Гірея. Оздоблений золотом намет хана був поставлений на лівому березі річки Унави, за 50–80 м від новозбудованої на лівому березі річки Свято-Покровської Унавської церкви, нижче за її течією (у місцевих жителів Козацької Пустині с. Чорногородка це місце донині має назву «Ханьківка»).

Боротьба з поляками

23 вересня 1648 р. армією Хмельницького (100 000 козаків і 80 000 татар) під Пилявцями було вщент розгромлено велике польське військо. Ця перемога відкрила шлях козацькій армії на захід. Минувши Львів і дійшовши до давніх кордонів Польщі, козаки отримали звістку, що королем Польщі обрано Яна Казимира — людину, яку хотів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьману перемир’я, на що Хмельницький погоджується і повертається до Києва. Чому так вирішив Хмельницький? Він тоді міг розгромити військо Речі Посполитої, але зробив інакше…

На якийсь час знелюдніла первинна батьківщина козацтва — Унаво-Ірпінська січ. У 1685 р., з дозволу поляків, активно заселяється Січ озброєними козаками під проводом Семена Палія. Цей козацький ватажок також активно заселяє своє полкове місто Фастів. Поновлюється і Пустинь (на основі трьох поновлених православних парафій).

У 1702 р. правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання проти поляків. Гетьману України Івану Мазепі не хотілось віддавати булаву молодому, шанованому в народі Семену Палію. За обмовою Мазепи та за таємним наказом царя Петра I було заарештовано і заслано керівну верхівку цього повстання.

Після битви під Полтавою (1709 р.) військом Петра I були ліквідовані і Січ, і Пустинь.

У 1725 р. помирає Петро I, нова імператриця Анна також заборонила вибори гетьмана України. Ще більше погіршується життя народу. Наступна імператриця Єлизавета (дочка Петра I) призначає брата свого фаворита Олексія Розумовського — високоосвіченого Кирила — президентом Імператорської академії наук. Пізніше, у 1750 р., у містечку Глухові за рекомендацією імператриці козацька старшина обирає і проголошує 22-річного Кирила Розумовського гетьманом України.

За свідченнями істориків, у цей період (1750–1764) Гетьманщина переживала «золоту осінь» — відбудовується Січ і Пустинь. Січ заселяється загонами українського козацького війська (на відстані 2,5–3 км від Свято-Покровської Унаво-Ірпінської церкви був кордон з Польщею; між правим берегом Ірпеня і лівим берегом Унави будуються земельні укріплення, а на відстані 300 м викопується оборонний рів 10 м завширшки і 3,5–4 м завглибшки, що був залитий водою, ознаки якого збереглися до наших днів).

У 1762 р. до влади прийшла Катерина II. За вказівкою імператриці в середині травня 1775 р. понад 2000 вояків війська польського напали на Січ і Пустинь, яку охороняли близько 1,5–2 сотні козаків на чолі із сотниками Хівричем і Солопенком. Решта козаків Січі були відправлені на війну з Туреччиною (1768–1775). Оцінивши ситуацію, сотники направили козаків до Свято-Покровської Унавської церкви як найбільше обороноздатної, де зберігалися великі запаси пороху. 40–50 козаків, які засіли у Свято-Покровській Унаво-Ірпінській і Свято-Покровській Ірпінській церквах своїми пострілами певною мірою затримали поляків (згодом, після взяття поляками цього укріплення, вони були заживо спалені у цих церквах). Решта козаків, в тому числі сотники Хіврич і Солопенко, прорвавши кільце польських вояків, відірвалися від погоні.

На початку червня 1775 р. близько трьох тисяч козаків-запорожців прибули до річок Унави та Ірпеня і з ходу знищили польських нападників. Перед прибуттям козаків-запорожців пролунав потужний вибух на Унаві; там козаки, щоб не потрапити в полон до поляків, підірвали себе у Свято-Покровській Унавській церкві; від цього вибуху полягло й кілька сотень поляків.

Через кілька днів козаки-запорожці принесли звістку про ліквідацію Катериною II (4 червня 1775 р.) Запорозької Січі. Під час облоги Запорозької Січі російським військом більшість козаків перебували на півдні, беручи участь у російсько-турецькій війні. Вони відзначалися великою хоробрістю і російське командування осипало їх похвалами та медалями за успішне проведення бойових дій з Оттоманською імперією.

Під ядрами потужної артилерії загинули півтори-дві сотні козаків-запорожців. Завчасний вихід трьохтисячної частини запорожців із Січі врятував їм життя. Згодом відбувалися масові переслідування Катериною ІІ козаків. Турецький Султан згодився взяти під свою опіку рештки козацького війська, і тому було вирішено іти козакам у гирло річки Дунай.

Благословення отця Геронтія

У 1980 р. мій батько Солопенко Р. І. купив хату і присадибну ділянку на тому місці, де стояла Свято-Покровська Унаво-Ірпінська церква (с. Чорногородка, вул. Лісова, 14). Від місцевих жителів Козацької Пустині я дізнався про те, що предки передавали нащадкам оповіді про вибух на Унаві і про все, що відбувалося тут, у Козацькій Пустині, у часи козаччини; а Войтенко Марія Максимівна, яка проживала в козацькій хаті, що достояла до наших днів по вулиці Лісовій, зберігала літопис Пустині з часів Богдана Хмельницького, написаний староукраїнською мовою, матеріали якої були використані при написанні цієї статті.

Інколи до Козацької Пустині приїздив отець Геронтій (Захаров), схиігумен Києво-Печерської Лаври, мій духівник. Він казав: «Яка тут Божа благодать, тут земля устелена мучениками і тут Свято-Покровську Унаво-Ірпінську пустинь Сам Бог велить поновити». Востаннє отець Геронтій приїздив 24 вересня 2003 р., рівно за два місяці до своєї смерті, яку сам і передрік. Я йому сказав: «Що Ви, батюшко, Господь з Вами, Вам ще потрібно прожити щонайменше 20 років», а він відповів: «Ні, ні, рівно два місяці, більше я тебе не побачу на цьому світі, тому і приїхав». Я якось цьому не повірив. На другий день я поїхав до Польщі і більше його не бачив живим. Отець Геронтій, як і сказав, помер 24 листопада 2003 р. Вважаю, що заповіт батюшки, його бажання про поновлення Пустині необхідно здійснити.

Нині правління громадської організації монастиря «Свято-Покровська Унаво-Ірпінська пустинь» створило власний статут і обрало Наглядову раду для проведення будівельних робіт та сподівається на заступництво Пресвятої Богородиці та милість Господню у відновленні святині.

 

Ієрей Ростислав Солопенко, професор філософії в галузі теології

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика