Північна війна тривала вже 6 років, за три роки мала відбутись вирішальна Полтавська битва, а Київ був фактично не готовий до вторгнення шведів. Петро І видає наказ: збудувати Печерську цитадель. Місцем для фортеці обрали територію Печерського Вознесенського жіночого монастиря. Цитадель збудували, а вознесенські насельниці в 1711-1712 роках були вимушені покинути свої келії та переїхати на Поділ – у Флорівський монастир.

У народі знищення Печерського монастиря, а його ігуменею до 1707 року була мати гетьмана Мазепи Марія-Магдалина, пов’язали з покарою Мазепі за перехід на бік ворога-шведа. Бувальщина чи легенда, але замість жіночого монастиря навпроти Лаври виріс Арсенал, і єдине, що ще нагадувало про обитель – Вознесенський монастирський некрополь, але і він із часом канув у літа.
Символічно, що через 300 років після переходу монахинь із Печерська на Поділ, напередодні свята Вознесіння Господнього, відбулося перенесення поховань Вознесенського некрополя до Флорівського монастиря, що були виявлені під час археологічних розкопок на території сучасного комплексу «Мистецький арсенал».

Церемонію перепоховання очолив Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Володимир, який відправив заупокійну літію.

За богослужінням також молились українські архієреї, насельниці Флорівського монастиря, голова КМДА Олександр Попов, генеральний директор «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна та парафіяни обителі.

«Сьогодні ми звершуємо свій духовний обов’язок – переносимо в одне місце тих, хто подвизався в певний час у Вознесенському монастирі, та підносимо наші молитви за упокій їхніх душ, – звернувся до присутніх Блаженніший Митрополит Володимир. – Ставлення віруючих людей до захоронень, тим почестям, які ми віддаємо спочилим – це обов’язок християнина, і ми повинні вшановувати їх, пам’ятаючи, що у Бога немає мертвих, але всі живі. Ми віримо, що сестри Вознесенської обителі чують наші молитви і просять у Бога милості для нас. Христос воскрес!».
Серед похованих – насельниці Вознесенської обителі та дівчатка, які, ймовірно, помирали від тоді ще не виліковних хвороб. Єдиним достовірно ідентифікованим є поховання генерал-майора Семена Сукіна, який у XVIII ст. був губернатором Києва. Так, під час розкопок було знайдено надгроб’я з викарбуваним ім’ям. Це Сукіну Київ завдячує бруківкою, лазнями, палісадниками на Подолі та банями деяких храмів.
«Історія кожного міста – це історія його кожного мешканця, серед яких був і бойовий генерал-губернатор Семен Сукін. За його часів Київ набув інфраструктурного розвитку. І хоча він був губернатором лише кілька років, утім залишив вагомий внесок в історії нашої столиці та заслуговує на пам’ять та пошану», – зазначив голова КМДА Олександр Попов.

Гіпотеза ж про поховання на Вознесенському цвинтарі матері Мазепи, про що повідомляли ЗМІ, до сьогодні не підтверджена, і за словами заступника директора Інституту археології Гліба Іванкіна, знайти її поховання – нереально. Але це – лише тема для сенсацій, головне, що нарешті настав час дати вічний спокій вознесенським монахиням, які тепер покояться на території Флорівського монастиря, що вже три віки є їх другою домівкою.
«Символічно, що через 300 років після переходу Печерських черниць на Поділ наша обитель приймає, як колись прийняла вознесенських сестер, прах людей, похованих на цвинтарі Вознесенського Печерського монастиря. Звичайно, що найкращим і, ми сподіваємось, вже довічним притулком для цих останків буде саме монастир, тому що тут будуть підноситись теплі молитви за душі тих, чий прах упокоїться в наші обителі, а вони, ми впевнені, молитимуться за нас», – підсумувала натоятелька Флорівського жіночого монастиря ігуменя Антонія (Фількіна).

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика