11 червня Церква вшановує видатного святого, ім’я якого тісно пов’язане з Україною, точніше з Києвом та Кримом. Його життя є надзвичайно близьким до нас, адже ще живі люди, які бачили цього святого та навіть спілкувались із ним.
З одного боку, Сталінська премія і світове визнання як одного з найкращих хірургів та вчених, а з іншого боку – важка доля єпископа-сповідника, який зберіг віру крізь тортури в’язниць і заслань – усе це переплелось в житті святителя Луки Войно-Ясенецького, архієпископа Симферопольського та Кримського.
Лікар зі світовим ім’ям, він прийняв священицький сан в часи післяжовтневого лихоліття та пройшов через жах сталінських катівень, пережив їх та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише тілесно – талантом хірурга, але й духовно — пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння.
Поштовх перший. Любов до малювання
Розпочинається біографія цього святого у 1877 році в місті Керч, де він народився у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Ясенецький-Войно, а саме так звали святителя за його світського життя, провів у Золотоглавому Києві.
Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Юнак був вражений тим, якою досконалою створив Бог людину, і блискучо передавав це захоплення в своїх малюнках. Він з успіхом закінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої Київської Академії Художеств, натомість в останню мить вирішив стати лікарем. Чому? Постигаючи таємниці малюнку, він досконало опанував анатомію людського тіла.
В якийсь момент внутрішніх вагань Валентин спитав себе: «Що є кориснішим для … моїх ближніх, для людей?» Відповідь була прогнозованою: релігійно обдарований Валентин Ясенецький рішучо змінює пензель художника на скальпель хірурга, щоб послужити іншим, у першу чергу простим та бідним. До речі – саме цей вибір пізніше збереже йому життя, а Церкві – одного з не багатьох вцілілих святителів…

У 1898 році Валентин Ясенецький-Войно стає студентом медичного факультету Київського Університету святого Володимира. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
Поштовх другий. Любов до дружини
Де б не звершувалося лікарське служіння Валентина Феліксовича, скрізь вірною його помічницею була любляча дружина Анна. Вона була сестрою милосердя, тому не лише добре розуміла усі складності професії чоловіка, а й усім серцем намагалась допомагати. Їхній шлюб, побудований на любові і взаємоповазі, був щасливий: Анна подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям в якості лікарів, та досягли в цьому неабияких успіхів. В ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялась через регулярні відвідування храму та справи милосердя. Адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно.

Тим часом на усталене життя обрушився вихор революції 1917-го. Але зовсім не вона розділила життя святителя на «до» і «після». Цим розділом став рік 1919-й. В житті хірурга стається велике особисте горе – його кохана дружина Анна помирає. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїжджає до Ташкенту, щоб змінити клімат, але це вже не допомагає.
Втрата справжнього друга та коханої дружини загострила релігійні почуття чоловіка. Він намагається втамувати духовний біль у храмі Божому.
Священство
Валентина Феліксовича добре знали в Ташкентській єпархії, як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920-му році лунає пропозиція єпископа Туркестанського Інокентія стати священиком. Валентин Феліксович погодився на неї з радістю: адже для нього це – не лише шлях високого служіння Богові, а й збереження вірності своїй любові!
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з’являється в рясі із хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним в лікарнях та на лекціях повертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священик Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося вироку. Але хіба може смерть за Христа налякати таку людину?

Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькували, арештовували та відправляли на заслання. Напевно, саме завдяки дивовижному таланту лікаря, даному від Бога, та розкритому повною мірою, його так і не поставили «до стінки». Хоча чашу страждань – не лише духовних, а й фізичних – святителю Луці довелося скуштувати повною мірою. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Симферопольським і Кримським.
Святитель Лука не випадково відійшов у вічність в День Усіх Святих, які просяяли на Русі (у 1961 році це свято випало саме на 11 червня). А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
Післямова…
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: «Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні».
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого у нас завжди вистачає розуму дослухатися голосу совісті та дбати про безсмертну душу! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Використано фото foma.ru

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика