Багатовіковою традицією Православної Церкви є поминання покійного у 3‑й, 9‑й і 40‑й день після його смерті
Історія походження цієї традиції така. Доктор церковної історії М. М. Скабалланович, автор «Тлумачного Типікону», зазначає, що «в III столітті не було ще різкої межі між пам’яттю мучеників і поминанням звичайних померлих». Священносповідник єпископ Афанасій (Сахаров) у своїй праці «Про поминання покійних згідно з уставом Православної Церкви» каже, що «в IV-му столітті для поминання звичайних померлих, як таких, що потребують посилених молитов про них, встановлюється більш часте їх поминання, особливо у найближчий до дня смерті час». У V ст. «Апостольські постанови» для поминання покійних призначають 3‑й, 9‑й, 40‑й дні та річницю смерті: «Звершуйте і третини спочилих у псалмах, читаннях і молитвах заради Воскреслого у третій день, і дев’ятини на спогад сущих тут спочилих, і сорокоуст за древнім зразком, бо так народ ізраїльський оплакував Мойсея, і річницю про пам’ять покійного. І нехай роздається з майна його жебракам на спомин його».

Докладно про дні поминання померлого говорить преподобний Макарій Александрійський (IV ст.) у своєму «Слові про відхід душ праведників і грішників». Ангел, який явився преподобному, розповів, що робить душа померлого в перші 40 днів після смерті.
«Коли в третій день буває у Церкві пожертва, то душа померлого отримує від ангела, що береже її, полегшення у скорботі, яку відчуває через розлучення з тілом… Упродовж двох днів дозволяється душі у супроводі ангелів ходити по землі, де хоче. Тому душа, яка любить тіло, поневіряється іноді біля будинку, в якому розлучилася з тілом, іноді біля труни, в якій покладене тіло… А доброчесна душа йде в ті місця, в яких зазвичай творила правду. У третій же день Той, Хто воскрес у третій день із мертвих, велить, подібно до Його Воскресіння, вознестися всякій душі християнській на небеса для поклоніння Богові усіх. Отже, Церква має благий звичай звершувати у третій день приношення і молитву за душу.
Після поклоніння Богові велить Він показати душі різноманітні і приємні обителі святих і красу раю. Усе це розглядає душа шість днів, дивуючись і прославляючи Творця всього цього — Бога. Споглядаючи ж усе це, вона змінюється і забуває скорботу, яку мала, будучи в тілі. Але якщо винна у гріхах, то бачачи насолоду святих, починає тужити й докоряти собі, кажучи: «Горе мені! Як я марнувала час у тому світі! Займаючись задоволенням похотей, я провела більшу частину життя в безпечності і не послужила Богові як слід, щоб можна було і мені удостоїтися цієї благості… Після розглядання впродовж шести днів усіх радощів праведних вона знову підноситься ангелами на поклоніння Богові. Отже, добре робить Церква, звершуючи і в дев’ятий день служби та приношення за спочилого.
Після другого поклоніння Владика всіх велить віднести душу в пекло і показати їй місця мук, різні відділення пекла і різноманітні муки нечестивих… Цими різними місцями мук душа носиться тридцять днів, страхаючись, щоб і самій не бути засудженій на перебування в них. У сороковий день знову вона возноситься на поклоніння до Бога, і тоді вже Суддя визначає належне їй відповідно до вчинків місце… Отже, правильно робить Церква, здійснюючи поминання покійних і тих, хто прийняв Хрещення».
За традицією, поминання покійного поєднується з приготуванням куті або колива, відвідуванням місця поховання та поминальною трапезою. У день пам’яті покійного або напередодні ми приходимо у храм, де замовляємо службу за упокій померлого. У зазначений час збираємося в церкві на спільну молитву. Зазвичай, звершується Божественна літургія та панахида. На панахидний стіл, який ще називається «канон» або «канун», і міститься у лівій частині храму, приносимо кутю. Це відварені зерна пшениці або рису з медом і родзинками. Складові компоненти куті мають своє символічне значення. Зерна символізують воскресіння, родзинки — добрі справи покійного, мед — солодкість райського життя і богоспілкування. Також мо

 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика